П`ятниця, 21.09.2018, 00:35
Вітаю Вас Гість | RSS

Лабораторія менеджменту та підручникознавства

Категорії розділу
Статті [45]
Наукові та науково-методичні статті
Посібники [1]
Навчальні та навчально-методичні посібники з проблем підручникознавства
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Статті

Горяна Л.Г. ІСТОРИЧНІ ФАКТИ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТТЯ "ПІДРУЧНИК"

УДК  177.630.8                                               Л.Г. Горяна,

кандидат пед. наук, доцент, Університет менеджменту освіти АПН України, м. Київ

 

ІСТОРИЧНІ ФАКТИ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТТЯ «ПІДРУЧНИК» В УКРАЇНІ

Актуальність. Сьогодні в педагогічних колах дискутують, кому писати підручники, щоб розв’язати "вічне” запитання, яке стоїть у центрі уваги вчених-методистів, дидактів, педагогів, учителів-практиків: "Яким повинен бути шкільний підручник? Кому його писати?” Аналіз історії створення навчальної книги дає підставу стверджувати, що підручник можуть спільно писати методист та вчений-предметник, але головною умовою є проникнення в душі учнів і знати не тільки свою науку , а й можливості розуміння її тими, кому призначене це видання, враховуючи логіку навчальної дисципліни.

Мета полягає у зверненні уваги педагогічних працівників на відповідність сучасних підручників  вимогам і замовленню суспільства.

Значна роль шкільного підручника в системі засобів навчання дало підґрунтя для звернення уваги на визначення поняття "підручник” у науково-педагогічній літературі. Засновник дидактики Я.А. Коменський називав підручник основним джерелом знань із будь-якої навчальної дисципліни [3].  Г.Г. Ващенко зазначав, що книжка – це один з наймогутніших засобів культури, книжка в школі являє собою довідник для розв’язання цілої низки проблем, що виникають в процесі шкільної роботи [1]. В.О. Онищук конкретизував визначення підручника як книги, "в якій систематично викладено основи знань”. Л.А. Концева визнає підручник як "основу для успішного вивчення” предмета. П.І. Підкасистий характеризує підручник як ідеальний об’єкт, який знаходиться між учителем і учнями, застосований для засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної діяльності [1].

Український педагогічний словник трактує поняття "підручник” як книгу, в якій викладаються основи знань із певного навчального предмета на рівні сучасних досягнень науки й культури [1].

Між тим, висловлювання, що підручник – провідний методичний засіб навчання, відсутні. Адже які б засоби не використовувалися (зошити, посібники, дидактичні матеріали, хрестоматії) – ми повертаємось до підручника.

Отже, підручник – це навчальна книга, яка створюється для навчання, виховання та розвитку дитини, вона призначена для озброєння людини необхідними для повноцінного життя знаннями.

Проведений аналіз історичної, педагогічної літератури висвітлив наукові передумови створення перших підручників. Ідею створення навчальних книжок не можна розглядати тільки в історичних рамках створення книжок або "соціальним замовленням”. Це є наслідком розвитку людського пізнання, педагогічної науки і своїми коріннями сягає глибинних витоків культури. Звернення до історії створення підручника є загальним місцем наукової методології. Дослідження діалектики розвитку освіти і висвітлюють історію методів навчальної роботи з текстом [1].

Отже, впродовж історичного розвитку людство накопичувало досвід у різних сферах діяльності. З часом виникла потреба в його збереженні й передачі. Книга дала змогу розв’язати цю проблему. Тобто книга є інформаційною моделлю певного досвіду людства. Національний досвід, культурна спадщина народу є оригіналом, а книга його віддзеркаленням, яке виконане інформаційним методом [2].

Для встановлення етимології поняття "підручник” прослідкуємо діалектику розвитку поняття "навчальна книга”.

Перш, ніж стати сучасним підручником, цей вид навчальної книги пройшов довгий історичний шлях. Походження підручника як навчальної книги починається з глибокої давнини. За свідченням М.М. Верзиліна, шумерські глиняні дощечки з навчальним текстом нараховують 4,5 тис. років . Велесова книга, дерев’яні сторінки якої є унікальним свідченням про життя слов’ян у 650-х роках до нашої ери. Їх зацікавленість природними явищами, тваринами, прості малюнки зустрічаються на дубових дощечках цього стародавнього творіння. Деякі твори стародавніх авторів, що вміщували систему наукових знань, використовувалися в античному світі 

У богословських працях ІV-V ст. "Шестодневах” давались найрізноманітніші відомості з різних галузей природознавства: про походження і будову Землі, неба, Сонця, Місяця, про різні мінерали, рослини, тварин, про походження та будову людини. Заслуговує на увагу перекладні енциклопедичні книги науково-природничого змісту, де подавалися тогочасні відомості з усіх галузей знання, зокрема "Фізіолог”. Вони прийшли до нас через болгарське, сербське посередництво. В давньоруських фізіологічних оповідках надаються описи реальних тварин, рослин [5].

Вже на ранньофеодальному етапі історії Київської держави книгу вважали джерелом здобуття знань і використовували в навчанні. "Велика бывает польза от учения книжного”, – говорить літописець, розповідаючи про просвітницьку діяльність київського князя Ярослава Мудрого. "Мудрость бо обретаем и воздержанье от книжных словес: се бо суть реки напояющи вселенную, се суть исходища мудрости; книгам бо есть неистечная глубина” [5].

У давньоруському збірнику "Пчела” зазначено: "Ум без книг, аки птица спешена”, "Яко ж она возлетати не может, тако же и ум недомислится совершена разума без книг. Свет дневный есть слово книжное” .

Знання Біблії у культурі всіх народів і в науці було пріоритетним упродовж всієї історії людства. У Книзі книг зібране різнопланове знання, накопичене впродовж 2000 років.

За свідченням П.П. Толочка за часи князювання Володимира Святославича в Києві існувала державна школа, в якій "постигали учение книжное” діти найближчого оточення князя. У 1073 році був написаний незвичайний за того часу твір – "Ізборник” – перша енциклопедія. Він охоплював велике коло питань, зокрема з ботаніки, зоології, медицини тощо.

В Україні у XIII ст. існували азбуковники або алфавітники – рукописні збірники навчального, настановчо-виховного та довідкового характеру.

У XIII–XVI ст. азбуковники були головним чином довідниками, в яких надавалися пояснення незрозумілих слів.

Першим друкованим підручником у нашій країні є буквар Івана Федорова, виданий у Львові в 1574 р. У 1596 р. вийшла граматика Лаврентія Зизанія. Граматика Мелетія Смотрицького (1619) була шкільним підручником понад 130 років.

Найбільшого поширення в Україні азбуковники набули у XVI-XVII ст. У 1627 році в Києві письменник і друкар Памво Беринда випустив друкований азбуковник "Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіе” [5].

В XVII ст. з’явилися азбуковники, які мали характер навчальних посібників. Вони містили азбуку, склади, граматику, відомості з різних наук, в тому числі гігієни та санітарії. Шкільні азбуковники розширили обсяг знань учнів шкіл XVII ст., увівши до навчання елементи "світської освіти”. Пропагуючи релігійно-церковну мораль, азбуковники одночасно виховували в дітей любов до науки та книги, первинні життєві навички особистої гігієни й санітарії. Але в той час основним методом роботи із книгою було дослівне заучування. Учні не мали права змінити жодної літери, що гальмувало самостійне відтворення тексту. Наприклад, підручнику біології передувала "Природнича історія”, яку склав римлянин Гай Пліній Секунда Старший. У своїй роботі він поділив природні тіла на групи, об’єкти. Це була класифікація, систематика природничих об’єктів, відомості про їхню різноманітність.

Перший підручник біології "Начертание естественной истории, изданное для народных училищ Российской империи” в двох томах був написаний у XVI1I ст. В.Ф.Зуєвим (1786). Автор дав перелік природних тіл, короткі дані про їх практичне значення. Перший том містив два розділи – "Ископаемое царство” і "Прозябаемое царство”. Другий – опис "Животного царства”. У ХVІІІ ст. "прозябание” – старовинна назва, яка відповідала слову "рослина”, тому ботаніка називалась "прозябословием”, а вчені ботаніки – "прозябословами”. Новаторство В.Ф.Зуєва полягало в тому, що він вперше застосував відповідно до навчального матеріалу план поступового ускладнення тіл природи у зв’язку з різною їхньою появою в часі, що є одним із передбачень формування еволюційного мислення. Він вперше визначив відмінність між наукою й шкільною навчальної дисципліною, зробив методичний відбір типових об’єктів для вивчення, запропонував вимоги щодо охорони промислових тварин, рослин [1].

Передмова до вищевказаного підручника була, по суті, першими методичними рекомендаціями для вчителів природничих наук. Головну увагу В.Ф.Зуєв. звертав на визначення системи та змісту шкільного природознавства. Цей підручник вже містив вимоги щодо навчання природознавства та наголошував на необхідності створення природознавчого кабінету в навчальних закладах.

Упродовж усього історичного шляху розвитку підручникотворення простежується розуміння значущості вдосконалення змісту шкільного природознавства. Проте, залишається не дослідженою методика організації роботи учнів з підручником. На фрагментарному рівні приділяється увага застосуванню підручника як засобу навчання.

Підходи до створення засобів навчання запропонував Я.А. Коменський. Він зазначав: "...все, що пропонується пізнанню, спочатку повинно пропонуватися в загальному вигляді, а потім – по частинах”. Обґрунтовуючи роль і значення підручника як масового навчального знаряддя, що реалізує основні принципи дидактики, Я.А. Коменський вимагав, щоб шкільний підручник вміщував достатньо повний навчальний матеріал і в той же час був коротким, не мав би нічого зайвого, відволікаючого непотрібними деталями від головного. ”Керівною основою” своєї теорії книжного навчання "Дидахографії” Я.А. Коменський вважав дослідження й відкриття метода, під час застосування якого вчителі б навчали, учні б більше навчалися, в школах було б найменше шуму, безцільної праці, а більше радощі та успіху [4].

Матеріал у підручнику повинен бути методично правильно розташований і написаний простою, ясною, доступною дітям мовою. Його підручники "Открытая дверь языков и всех наук” (1631 р.) та "Мир чувственых вещей в картинках” (1658 р.) набули широкої популярності. Останній підручник перекладено багатьма мовами і протягом більш як 150 років був загальновизнаним підручником для початкового навчання та зразком для створення навчальних книжок [4]. Ця проблема в сучасній педагогіці залишається актуальною.

Ж.Ж. Руссо, вказував на позитивне значення дослідницького характеру пізнання, на самостійність у поповненні знань через різні джерела інформації [1]. Він вказував на необхідність аналітико-синтетичних підходів до організації навчання.

Найважливішою умовою розумового розвитку дитини, вважав Ф.А.В.Дістервег, є впровадження такого методу, який спонукає дитину до самостійності, а завдання учителя – не передавати істину, а вчити її самостійно відкривати, знаходити знання на основі інтересу, активності та самостійності. Він засуджував метод заучування тексту без розуміння. Першим прийомом Дістервег вважав надання запитання: "Чи розумієш ти, що читаєш?” Другий прийом – застосування навчальної книги полягав, на його думку, в тому, як діти запам’ятовують зміст підручників. Третім прийомом були обробка, застосування, вправи. Сьогодні ми також бачимо актуальність такого підходу до організації роботи учнів із шкільним підручником.

Більш глибоку психологічну структуру і специфіку процесу засвоєння учнями знань бачив К.Д. Ушинський. Він розглядав підручник як засіб для самостійної роботи учнів, як одну з форм індивідуалізованої пізнавальної діяльності, котру слід спеціально організовувати. На думку К.Д. Ушинського, "не науки повинні схоластично вкладатися в голову учня, а знання та ідеї, що повідомляють, які б то не були науки, мають органічно складатися у світлий і, по можливості, широкий погляд на світ та його життя”. Цьому мають сприяти засоби навчання, зокрема підручники [6]. Він рекомендував всіляко полегшувати учням процес усвідомлення та розуміння навчального матеріалу, запобігати розумовій втомі та послабленню інтересу до навчання. У прищепленні учням навичок самостійного набуття знань він надавав пріоритет навчальній книзі – підручнику. К.Д. Ушинський вважав, що найважливішою умовою високої якості навчання є гарний підручник, засуджував формалізм і догматизм у навчанні. Якщо гарний підручник і доцільний метод, зазначав він, навіть недостатньо підготовлений учитель зможе бути хороши. Підручники К.Д. Ушинського демонструють його розуміння ролі, місця і значення шкільного підручника [6].

Дослідження джерел інформації доводять, що у XIX столітті приділялась увага поясненню причинно-наслідкових зв’язків між елементами живої та неживої природи, взаємозв’язків між організмами. Характерним для наукових праць була настанова на сприйняття природи як єдиного цілого, чому сприяло застосування навчального матеріалу підручника.

У XІX ст. підручники із природознавства мали академічну орієнтацію. Вони містили теоретичні відомості про анатомію, морфологію, мовознавство, теологічні пояснення, але без відображення практичного значення знань про природу в житті людини.

Цікавими були підходи до створення підручника В.І. Даля. В 1853 році у передмові до підручника "Краткая ботаника” він писав: "….щоб бажаючий й здібний зміг з часом йти далі працею самостійною, за більш повним керівництвом…” Викликає інтерес те, що передмова була написана на 15-ти сторінках, де повністю розкривались суттєві біологічні явища щодо життя рослин, все те, що повинне було зацікавити учнів. У наступних параграфах ґрунтовно розкривалися суть біологічних явищ. Перевагою зазначеного підручника було те, що В.І. Даль вперше методологічно правильно підійшов до створення навчальної книжки, зробив педагогічну обробку тексту для того, щоб підручник навчав, вимагав від учня замислюватись над прочитаним [4].

Анатомія та фізіологія людини в навчальних закладах почала викладатися з 1852 р., а як розділ шкільного курсу біології і як навчальна дисципліна – з 1933 р. Перша методика навчання (автор М.А. Цузмер, 1938 р.) була адресована вчителям середніх загальноосвітніх шкіл і студентам педагогічних інститутів. Цілями і завданнями викладання шкільного розділу анатомії, фізіології та гігієни людини було сформувати в учнів уявлення про організм людини як цілісну систему, що складалася завдяки відомостям із гістології, гігієни, медицини, історії науки. У невеликому обсязі надавались поняття, що включали в деяких випадках еволюційні й ембріональні дані. Всі теми розділу були взаємопов’язані, а їхнє вивчення ґрунтувалося на знаннях учнів із попередніх розділів ботаніки та зоології [5].

Проведений аналіз методичної літератури засвідчив, що кінець 20-х – початок 30-х років ХХ століття в становленні загальноосвітньої школи характеризувався загальним недооцінюванням ролі підручника як головного засобу навчання. Тогочасні "розсипні” підручники, "робочі книжки” не забезпечували належного рівня засвоєння знань з основ наук.

У 50-ті роки ХХ ст. підручник розглядався переважно як засіб для повторення та закріплення знань і як посібник для виконання учнями домашнього завдання. У зв’язку з цим збільшилась роль функції контролю знань. У ті часи вчені звертали увагу на те, щоб зусилля авторів, рецензентів були спрямовані тільки на науковий зміст, методичній побудові приділялася недостатня увага [1].

У 60-ті роки ХХ століття, в епоху науково-технічного прогресу, посилився інформаційний потенціал навчання. Було створено нове покоління підручників, у яких домінуючого значення набула інформаційна функція.

В кінці 60-х і в 70-ті роки минулого століття було висунуто ідею розуміння підручника як важливого засобу організації навчального процесу. Викристалізувалася тенденція його багатофункціональності. У цей період поширення набула ідея проблемно-розвивального навчання, що суттєво вплинуло на перебудову значної кількості підручників у напрямі організації активної пізнавальної діяльності школярів. Працюючи над створенням шкільних підручників, Н.Н. Баранський, А.В. Пьоришкін, Ю.І. Полянський, Н.М. Верзилін, В.М. Корсунська та інші зробили значний внесок у загальну методику його побудови. Вони запропонували оптимальне розв’язання цілого ряду завдань, які висувалися вимогами часу авторам підручників. Новими тенденціями в теорії підручникотворення у 80-ті роки минулого століття стали розробка прийомів позитивної мотивації навчальної діяльності, усунення перевантаження навчальним матеріалом, стимулювання творчої діяльності, посилення процесуального боку навчання засобом шкільного підручника.

Значний інтерес становлять праці В.М.Корсунської про провідні поняття у підручниках, де вона розкриває ідеї руху й розвитку загальних понять. Виховну роль підручника висвітлив М. М. Верзилін. Він зазначав: все в змісті підручника – і текст, і малюнки, і питання, і завдання, і допоміжний матеріал – повинні виховувати в необхідному напрямку.

В радянській школі педагоги, спираючись на дослідження Дж. Дьюї, Д.Дая, П.П. Блонського та інших, розробили варіанти побудови навчального процесу із застосуванням шкільного підручника. Це одержало назву комплексної системи викладання для шкіл I ступеня, комплексного методу для шкіл II ступеня. Особливістю цієї системи було формування в учнів основ діалектико-матеріалістичного світогляду, розкриття природних явищ, законів в їх взаємодії та взаємозв’язку з практикою суспільного будівництва [2].

В.П. Беспалько в своїй праці "Теорія підручника” розкриває сутність педагогічної системи та її відображення у сучасному підручникотворенні, шляхи подолання випадковості під час моделювання підручника. Ґрунтовними є дослідження автора щодо класифікації підручників і способи вивчення потенціалу підручника, спрямованість підручника на певні організаційні форми навчання [1].

В.О. Онищук значну увагу приділяв інтенсифікації пізнавальної діяльності учнів за рахунок використання підручника. Для нашого дослідження важливими є його погляди щодо методики використання підручника.

Роботі з текстом, малюнками, завданнями підручника присвячує свої дослідження Д.І. Трайтак. Він велику увагу приділяє логічній побудові структури підручника як способу подолання механічного зазубрювання. Проблемам насиченості підручників термінами та організації роботи з ними присвячені праці В.М. Пакулової, котра експериментально довела, що наявність у тексті навчальної книги незрозумілих слів гальмує засвоєння програмового матеріалу. У своїх дослідженнях вона пропонує авторську роботу з термінами в підручниках: а) визначення термінів; б) переклад термінів іноземного походження, роз’яснення їх етимології; в) шрифтове виділення термінів; г) створення покажчика термінів; д) розробка системи запитань й завдань, спрямованих на роботу з термінами.

На відміну від В.М. Пакулової німецький учений Х. Зенгер присвятив аналізу кількості термінів на одну сторінку підручника, але конкретні рекомендації з цього питання не наводяться. Він запропонував методику перевірки точності та усвідомленості засвоєння термінів і понять: а) знайти в тексті самостійно 12 термінів; б) вказати терміни; г) дати пояснення трьом термінам (за допомогою підручника).

Для нашого дослідження становлять цінність праці Д.І. Трайтака, в яких він розглядає функції всіх складових підручника, обґрунтовує значення ілюстрацій. Їх аналіз пов’язаний із розвитком процесів мислення, які спонукають школярів до самостійного виконання завдань.

Методичний підхід до створення підручників, на думку І.Д.Звєрєва, суттєво впливає на структуру викладу навчального матеріалу підручників. Аналізуючи зміст підручників різних країн, він виділяє як позитивний підхід, так і недоліки концепцій створення шкільних підручників.

Аналіз досліджень вітчизняних учених-педагогів, дидактів, методистів, які висвітлюються в матеріалах всеукраїнських конференцій, зроблений Н.Ю. Матяш, засвідчив: поряд з недоліками є позитивні зрушення щодо відповідності функцій, дидактичних принципів, надання спеціальних термінів.

Аналітичний огляд методичної літератури довів, що сьогодні практично відсутні концепції створення шкільних підручників, а існуючі не мають чітко виразних критеріїв оцінювання методичного потенціалу підручника, ні загальних, ні спеціальних рекомендацій щодо застосування шкільного підручника з метою посилення процесуального боку навчання. Відсутні рекомендації з теорії та методики організації роботи учнів із підручником на різних етапах уроку. Існуючі методичні джерела мають певні недоліки в методичному аспекті, оскільки спрямовані на забезпечення окремих уроків, тем, розділів.

Висновки

Аналіз філософської, історичної, психолого-педагогічної літератури дав змогу виявити, що проблема сучасного підручникотворення викристалізувалася поступово під впливом потреб суспільства щодо входження в світовий освітній простір. Результати дослідження проблеми підручникотворення у вітчизняній та зарубіжній літературі дозволили охарактеризувати цю проблему в Україні.

Серед матеріальних засобів навчання універсальним є підручник, який включає зміст дисципліни, засвоєний людством за певний період. За суб’єктом діяльності методичний потенціал підручника можна умовно розглядати як засіб викладання для вчителя, як засіб навчання для учня. Тому підручник можна вважати універсальним засобом навчання.

З огляду на вищезазначене підручник повинен передбачати формування та розвиток таких прийомів логічного мислення: порівняння, визначення, доведення, узагальнення, способів самостійного здобуття та поповнення знань. На жаль, під час методичної обробки навчальної книжки для учнів це не завжди враховується. Проблемам створення національних підручників присвячують праці вітчизняні педагоги, дидакти, методисти, вчителі.

Аналіз історичної, психологічної та педагогічної навчальної літератури, наукових праць учених-методистів показав, що в навчальних книжках для школярів повинні, окрім досягнень науки, окреслюватися певні педагогічні технології, сучасні методичні підходи, які б характеризували підручник як комплексну модель трансформації навчальної програми з будь-якого  шкільного курсу.

Отже, вказані вище ідеї видатних українських та зарубіжних педагогів, засновників теорії підручника, знаходять конкретне відображення і подальший розвиток в сучасному підручникотворенні.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Горяна Л.Г. Підручник – засіб формування особистості учнів : науково-метод. посіб. / Горяна Л.Г. [за наук. ред. д. пед. наук О.Г. Ярошенко]. – К. : Основа, 2003.– 208 с.

2. Зязюн І.А. Інтелектуально-творчий розвиток особистості в умовах неперервної освіти / Зязюн І.А. // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи : монографія. – К. : Віпол, 2000. –  636 с.

3. Коменский Я.А. Великая дидактика / Коменский Я.А. // Избр. пед. соч., т. I. – М., 1939. – С. 69.

4. Трайтак Д.И. О специфике учебников литературы, истории, географии, биологии / Трайтак Д.И. // Проблемы школьного учебника. – Выпуск 9. – М. : Просвещение, 1981.– 238 с.

5. Толочко П.П. Київська Русь / Толочко П.П. – К. : Абрис, 1996.– 360 с.

6. Ушинський К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні / Ушинський К.Д. // Вибр.пед. твори: [в. 2-х т.]. – Т. 1.– К. : Рад. школа, 1983.– 208 с.

 

Категорія: Статті | Додав: Олександр (05.10.2012)
Переглядів: 1612 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт
Пошук