|
УДК 37.001.33 + 372.5
ШКІЛЬНИЙ ПІДРУЧНИК ЯК ОБ’ЄКТ ТЕОРЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО
Зоряна
Беркита, кандидат педагогічних наук, вчитель
м. Тернопіль (Україна)
Подаються основні результати дослідження шкільного підручника, як об’єкта
теоретичного аналізу у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського та
характеризується інформаційна культура педагога, як важливий фактор формування
в учнів початкових класів уміння працювати з підручником.
THE COURSE BOOK AS THE OBJECT OF THE THEORETICAL ANALYSIS IN THE
PEDAGOGICAL INHERITANSE OF V.O.SYKHOMLYNSKYY
The
main results of the research of the course book as the object of the
theoretical analysis in the pedagogical in heritance of V.O.Sykhomlynskyy are
given, the informational culture of the teacher is characterized, as the main
developing of the working skills with a course book of primary school children.
Keywords: course book, work with a
course book, forming of the working skills with course book, informational
culture of a teacher.
Постановка проблеми. Серед пріоритетних завдань, які стоять перед сучасною
школою, неабиякої ваги набуває проблема формування в учнів бажання та уміння
вчитися. Важлива роль у розв’язанні вказаних завдань належить початковій школі,
яка покликана розвивати здібності дітей, створювати умови для самовираження у
різних видах діяльності, повноцінного оволодіння загальнонавчальними уміннями та навичками.
Уміння вчитися вчені (Ю. К. Бабанський, О. Я.
Савченко, Г. С. Цукерман) трактують як володіння сукупністю загальнонавчальних
умінь і навичок, невід’ємною складовою яких є уміння працювати з підручником.
Проблема формування в учнів уміння
вчитися привертала увагу багатьох видатних представників педагогічної думки :
Я. А. Коменського, Й. Г. Песталоцці, К. Д. Ушинського та інших учених.
Цінні
думки про вимоги до підручника та шляхи формування уміння працювати з ним
знаходимо у творчості відомого педагога В. О. Сухомлинського. Охарактеризуємо
найважливіші аспекти даної проблеми, а саме: шкільний підручник як об’єкт
теоретичного аналізу у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського;
формування у молодших школярів уміння
працювати з підручником (за В. О. Сухомлинським); інформаційна культура педагога – важливий
фактор формування в учнів початкових класів уміння працювати з книгою.
Метою статті є спроба
дослідити шкільний підручник як об’єкт теоретичного аналізу у педагогічній
спадщині В. О. Сухомлинського та інформаційну культуру педагога як важливий
фактор формування в учнів початкових класів уміння працювати з книгою.
Виклад основного матеріалу. Проблема шкільного підручника
зайняла чільне місце у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського. Педагог високо цінив роль книги у житті
людини. Він вважав, що не
менше значення, ніж живе слово вихователя, має книга. За його словами "школа,
тільки тоді школа, коли вона утверджує культ книги, виховує в учнів жадобу до
читання художньої, політичної, науково-популярної літератури, пристрасну
закоханість у книгу, благоговіння перед нею” [ 8 ,
с. 27].
Підручник, на думку відомого педагога,
виконує багато функцій. Перш за все, він є основним засобом навчання з кожного
предмету (математики, української мови та ін.).
За словами педагога, кращому
розумінню навчального матеріалу сприяють алгоритм, схеми, інструкції, які розміщені у підручнику. Основною причиною виникнення навчальних
труднощів у дітей під час роботи з навчальною книгою є те, що вчителі у
більшості самі читають і пояснюють завдання у підручнику. В результаті такої
діяльності у дітей не
формується звичка глибоко вдумуватися у зміст матеріалу, представленого у посібнику. Це є, також, причиною труднощів,
що виникають при виконанні домашніх завдань.
Усвідомлюючи значення книги як
важливого джерела знань та засобу розумового виховання учнів, Василь
Олександрович неодноразово вказував на вимоги до даного виду навчальної
літератури. Насамперед це стосується змісту підручника, який, на думку відомого
вченого, має бути цікавим для дітей, доступним, формувати позитивні мотиви
навчання. Дані вимоги особливо стосуються підручника для початкової школи. Крім
цього, В. О. Сухомлинський стверджував, що шкільний підручник повинен готувати
дитину до самонавчання, тобто шляхом добре підібраних завдань, вправ,
алгоритмів, інструкцій формувати уміння вчитися (ставити мету діяльності,
передбачати шляхи її досягнення, формувати навички самоконтролю тощо).
Підручник потрібно будувати таким чином, щоб учні "вдумливо добували”, а не
легко отримували знання.
Особливістю підручника для початкової
школи є те, що джерелом знань у ньому є часто не тексти, а ілюстрації. Тексти
вводяться поступово із врахуванням сформованості у дітей навички читання.
Характерною рисою підручників для молодших класів є те, що вони добре
ілюстровані, мають чітко сформульовані висновки, узагальнення, правила, які
особливо виділяють для кращого запам’ятовування. А також, є такі прямі вказівки
для дітей : подумай, запам’ятай, розкажи, помічай, спостерігай та інші. Отже,
від якості підручника в початковій школі залежить якість знань, умінь і навичок
учнів – їх усвідомленість, міцність, дійовість, розвиток пізнавальних сил і
здібностей дітей, зокрема розвиток самостійного творчого мислення, формування
певних звичок і умінь, особливо старанно й самостійно вчитися. Тому, в
початковій школі книга повинна стати постійним духовним супутником дитини.
В. О. Сухомлинський зауважив, що діти
молодшого шкільного віку недостатньо читають літературу. Одна з причин цього –
низька культура художнього сприймання, несформованість основ інформаційної
культури.
Неабиякого значення педагог надавав змісту навчального
матеріалу, в якому, насамперед реалізується виховна функція підручника. Адже
саме від нього (змісту підручника) значною мірою залежить, чи стануть діти
активними читачами, полюблять книжку, чи залишаться байдужими до літератури.
Якщо дитина подружиться з книжкою на все життя, то матиме широкий світогляд,
різнобічні й глибокі знання.
Василь Олександрович стверджував, що
дітям легше прищепити любов до читання, ніж дорослим, тому що найсприятливіші
умови для вироблення добрих звичок – у ранньому віці, а звикнути до книжки з
малих років – це не лише полегшити собі подальше життя, а й зробити його
цікавішим, насиченішим.
Високу оцінку В.О.Сухомлинський надавав виховному значенню казки, яка доносить до
серця й розуму дитини могутній творчий дух народу, погляди на життя, ідеали,
прагнення, виховує любов до рідної землі вже тому, що вона – творіння народу.
Насолода, котру малюк дістає від казки, прочитаної перед сном, допомагає
розвинути позитивне ставлення до читання. А якщо це переходить у повсякденне
заняття, то дитина переконується, як високо дорослі цінують читання, коли не
жалкують відводити йому дорогоцінний і часто обмежений час. Усе, що важливо для
вас, набуває цінності й для дитини. І незабаром малюк почне "допомагати” вам
читати: перегортатиме сторінки, вказуватиме на слова. У такий спосіб він пізнає
правила писемної мови : початок і кінець книжки, рядка, сторінки. Не слід
забувати, що художній твір, прочитаний вихованцем і сприйнятий його допитливим
розумом і вразливим серцем, може стати тією краплею, якої часто не вистачає
вчителеві для того, щоб "шалька терезів моральності, схилилася” у потрібний для
педагога бік. Найголовніше, про що треба пам’ятати – у книжці, яку вчитель дає
вихованцеві, має бути повчання, як жити.
В умовах сьогодення актуальними є
слова педагога: "Підготовленим до життя, до праці треба вважати нині того,
хто має не тільки добрі знання, а й здатність постійно збагачувати їх,
розширювати свій кругозір – вчитися самостійно, читати літературу” [2].
Василь Олександрович закликав
учителів початкових класів турбуватися про те, щоб загальний розвиток дітей
стояв на високому рівні, однак насамперед слід навчити дитину добре читати і
писати. Педагог повинен навчити у початкових класах всіх дітей читати так, щоб
вони вміли, читаючи, думати й думаючи, читати, тому що створення гармонії знань
та умінь є однією з найважливіших проблем школи. Уміння читати, вважав
педагог, треба довести до такого ступеня
автоматизму, щоб сприймання зором, очима й свідомістю значно випереджало
промовляння вголос. Чим значніше це випереджання, тим тоншою буде здатність
думати під час читання, а це – надзвичайно важлива умова успішного навчання й
розумового розвитку взагалі.
Читання, на думку В. О.
Сухомлинського, – це одне із джерел мислення й розумового розвитку. До
закінчення другого класу діти повинні навчитися так вільно, виразно й свідомо
читати, щоб сприймати очима як єдине ціле невеличкі речення і закінчені частини
великих речень. Вже в початкових класах читання має стати для дитини тонким
інструментом оволодіння знаннями й водночас джерелом багатого духовного життя.
Педагог стежив за тим, щоб у кожної дитини
виробилась необхідна техніка читання, адже без вправ, без визначеної норми
читання нічого не доб’єшся. Мало знати букви, вміти читати склади і слова. "Читання
– це вікно у світ, найважливіший інструмент навчання, воно повинно бути
вільним, швидким – лише тоді цей інструмент буде готовий до дії” [9, с.
193]. Педагог прагнув до того, щоб
різноманітні види активної діяльності – виразне читання, письмо, малювання та
інші – сприяли перетворенню читання у напівавтоматизований процес.
Для того, щоб виробити техніку
читання, педагог удавався до різноманітних видів активної діяльності: складання
і записування творів-мініатюр, книжок-картинок про природу, заучування уривків
художніх творів тощо.
Як же добитися того, щоб читання було
швидким і свідомим, щоб дитина сприймала зором і думкою цілу групу слів,
зв’язаних за змістом? Для цього В. О. Сухомлинський створив цілу систему
вправ. Працюючи із третьокласниками, педагог перевіряв швидкість і свідомість
читання ось яким чином : коли учень читає перший раз казку чи оповідання, перед
очима школяра на дошці Василь Олександрович вивішував яскраву, барвисту
картину, на якій зображувалися події, описані у творі. Якщо учень під час читання не міг відірвати погляду від книжки
на такий час, щоб до кінця читання добре роздивитися картину, запам’ятати ті
деталі, про які не було жодного слова в тексті, значить він не вмів читати.
Однак, як стверджував В. О.
Сухомлинський, читання, як джерело духовного збагачення не зводиться до вміння
читати ; з цього вміння воно тільки починається. Дитина може читати вільно,
безпомилково, але книжка – це часто буває – не стала для неї тією стежкою, що
веде до вершини розумового, морального і естетичного розвитку. Отже, "вміти
читати – означає бути чутливим до змісту й краси слова, до його найтонших
відтінків. Тільки той учень "читає”, в свідомості якого слово виграє, тріпоче,
переливається барвами і мелодіями навколишнього світу” [9, с. 194]. Саме через читання діти повинні пізнати самих себе і навколишній
світ. А це буде відбуватися тоді, коли поряд із читанням, одночасно з ним і
навіть раніше, ніж уперше розкрита книжка, починається копітка робота над
словом, яка повинна охоплювати всі сфери активної діяльності дітей – працю,
гру, спілкування з природою, творчість.
Слушними і в наш час є вимоги Василя
Олександровича до організації самостійної роботи з підручником на уроках :
вдалий підбір навчального матеріалу, керівництво з боку вчителя, ведення
читацьких щоденників де б вони фіксували назву й автора прочитаних творів,
вислови, які їм сподобалися, цікаві факти, думки, події тощо.
Неабиякого значення відомий педагог
надавав творчій роботі над текстом. Він зауважував, що чим більше думає учень у
процесі вивчення нового матеріалу, тим свідомішим стає його підхід до того, що
він читає, слухає, що спостерігає. Повторне читання матеріалу, вже раніше
вивченого, відкриває перед учнем нові сторони явищ. Школяр, який звик
обмірковувати те, що читає або чує, при повторному читанні підручника або іншої
книжки шукає нові факти і явища, які підтверджують добре усвідомлені істини.
Для нього повторення є не відтворенням відомого, а розвитком знань, мисленим
заглибленням у факти і явища.
Учень повинен уміти орієнтуватися у
безмежному морі знань. "Ми переконалися, – писав В. О. Сухомлинський, – що
оволодіння знаннями в початковій школі без заучування – важлива передумова
дальшого розвитку вихованців... ”[1, с. 116] . Школяр не може
запам’ятати весь курс того чи іншого предмету. Тому В.О.Сухомлинський писав: "Ми
вчимо учнів користуватися книжкою під час підготовки відповіді на уроці...”
[11, с. 248]
Надзвичайно великий інтерес становить
прийом, який використав у своїй практиці В.О.Сухомлинський – аналіз тексту в
процесі читання, оскільки він включає у себе виконання комплексу логічних операцій:
цілісність сприймання всього тексту, виділення його складових компонентів, їх
взаємозалежності та взаємозв’язків. Цей процес діяльності найвідповідальніший
на уроці, бо містить у собі найбільші можливості впливу на всебічний розвиток
дітей.
Самостійну роботу школярів В.О.Сухомлинський
вважав основним елементом кожного уроку, необхідною умовою розвитку самоосвіти.
І саме робота учнів з підручником, на його погляд, є одним із найважливіших
засобів формування самостійності. З огляду на це В. О. Сухомлинський надавав
особливого значення відбору матеріалу для самостійного опрацювання. Найчастіше
він пропонував своїм учням текст, що потребує різнобічного пояснення,
порівняння та зіставлення, з тим, з чим вони стикаються у житті.
Василь Олександрович створив дві
програми розумового виховання :”... перша – це обов’язковий для заучування й
збереження в пам’яті матеріал, друга – позакласне читання, а також інші джерела
інформації” [10, с. 448]. Очевидно, що йдеться про основні
загальнонавчальні вміння та навички. Серед них В.О.Сухомлинський називав: вміння
спостерігати, думати, зіставляти, порівнювати, знаходити незрозуміле, вміння
висловлювати думку, виділяти логічно закінчені частини у прочитаному,
встановлювати взаємозв’язок і взаємозалежність між ними, знаходити головне,
робити попередній логічний аналіз тексту в процесі читання, читати текст і
одночасно слухати інструктаж учителя про роботу над ним, його складовими
частинами, читати твір, тощо. Перша програма, створена педагогом, передбачає
дати учневі певні знання, а друга – пробудити жадобу до знань, прагнення учня
вийти за межі уроку – читати, досліджувати і думати. Найважливішим шляхом
оволодіння другою програмою є самостійне читання. В.О.Сухомлинський переконаний, що без позакласного читання, навчання на
уроках перетворилося б на зубріння. Воно не пов’язується безпосередньо з
уроками, але відіграє надзвичайно велику роль у всебічному розвитку школярів.
Це читання дає дитині значно більше відомостей, ніж треба обов’язково засвоїти
за програмою, полегшує її дальше навчання, тому що в неї з’являються нові
інтелектуальні потреби. І чим більше цих потреб – дізнатися, пояснити,
дослідити те чи інше питання в процесі читання, тим багатше духовне життя учня.
Уміння самостійно працювати з
підручником виробляються в результаті тривалої, систематичної, цілеспрямованої
діяльності всього педагогічного колективу протягом усіх років навчання учнів у
школі. Але саме в початкових класах учителі повинні не тільки звертати увагу на
те, як діти читають, а й мають дбати про вироблення у них уміння визначати
головну думку прочитаного, складати план, ділити текст на абзаци, давати їм
заголовки.
Основне завдання початкової школи
полягає в тому, щоб навчити дітей вчитися і користуватися своїми знаннями, а вже
у середніх і старших класах слід закріпити набуті знання і на їх основі
формувати нові, більш складні.
Аналізуючи весь комплекс знань, умінь
і навичок, якими учні повинні оволодіти протягом дванадцяти років навчання у
школі, В. О. Сухомлинський виділяв серед них дванадцять найважливіших, із яких
шість стосуються роботи з підручником. Сюди входять: вільно, виразно, свідомо читати; виділяти логічно закінчені частини у
прочитаному, встановлювати між ними взаємозв’язок і взаємозалежність;
відшукувати книжку з питання, яке цікавить; знаходити у книжці матеріал із питання, яке
цікавить; у процесі читання
робити попередній логічний аналіз тексту; читати текст та одночасно слухати інструктаж учителя про роботу над ним
та над його складовими частинами.
Опосередкований шлях формування
уміння працювати з підручником – це особистий приклад педагога. Від його
ерудиції, інформаційної культури у значній мірі залежить, чи стане книга для
молодшого школяра супутником життя, джерелом інформації. Враховуючи вікові особливості молодших
школярів, а саме здатність до наслідування, тобто виконання дій за зразком,
В.О.Сухомлинський неодноразово звертав увагу вчителів на необхідність
демонстрування зразка вмілого використання підручника. Наслідуючи зразок, учні
будуть вчитися правильно користуватися ним як носієм знань.
Знаючи, що вчитель як особистість
формується постійно, все життя, В.О.Сухомлинський вважав за свій обов’язок
створити всі умови для саморозвитку своїх колег. Найбільшими потенціями для
формування учителя як особистості володіє книга. Ось чому педагог рекомендує
вчителеві багато читати, нагадуючи, що якщо немає читання, то немає "ні
вітрил, ні вітру”. Читання – це самостійне "плавання” у морі знань,
і завдання вчителя полягає в тому, щоб кожен вихованець зазнав щастя від
цього "плавання”, відчув себе
сміливцем, який став віч-на-віч із безмежним морем людської мудрості.
Не слід забувати, що чим більше буде
індивідуально читати книги вчитель, тим легше йому буде працювати на уроках з
учнями. Тому що без книжки, без пристрасті до читання немає учителя. Читання –
це джерело думок і творчості педагога, це саме життя. Усі педагогічні системи
валяться, якщо немає потреби у книжці.
Справжній педагог – це, перш за все,
книголюб. Атмосфера любові до книжки, повага до неї – в цьому полягає суть
школи і педагогічної праці. У початкових класах учитель повинен "ввести
кожного учня у світ книжок, виховати любов до книжки, зробити книжку провідною
зіркою в інтелектуальному житті” [10, с. 491]. Але наскільки
дитина полюбить книжку, буде залежати від учителя, від того, яке місце в його
власному духовному житті займає книжка.
Великий акцент педагог робив на
оволодінні вміннями пошуку інформації, самостійного добування знань. Це означає
не тільки вміння знаходити потрібну книгу у фонді бібліотеки, а й володіння
комплексом умінь, які необхідні для повноцінної роботи з
довідково-бібліографічним апаратом бібліотеки. Бібліотека і самоосвіта – це два
поняття, які є взаємопов’язаними для сучасної людини. В.О.Сухомлинський практикував створення у
класі бібліотечки, яка була б у пригоді вчителю й учням на уроці.
Василь Олександрович зазначав, що у
школі може бути все, але якщо немає книжок, потрібних для всебічного розвитку
людини, для її багатого духовного життя, або якщо книжку не люблять і байдужі
до неї, це ще не школа; у школі може багато чого бракувати, але, якщо є книжки,
потрібні для того, щоб перед нами завжди було широко відчинене вікно у світ, це
вже школа. І саме бібліотека є осередком духовного становлення учителя і його
вихованця. Особиста бібліотека педагога – "перший вихід у той океан знань,
який відкривається читанням” [8,
с. 91]. І завдяки тому, що учитель стає
центром інтелектуального життя, у школі з’являються вихованці здібні,
талановиті, обдаровані, які випереджають своїх ровесників у тій чи іншій сфері
діяльності. У вчителеві дитина повинна бачити живе втілення любові до книжки.
Висновки.
Підсумовуючи
вищесказане, слід зауважити, що системна робота з книжкою в початковій школі, є
надійною підвалиною для оволодіння знаннями у наступних класах. Питання роботи
з підручником на уроках у початковій школі є досить актуальним, оскільки у наш
час відбувається оновлення змісту освіти і у зв’язку з цим значно підвищуються
вимоги до навчальних книг та ускладнюється робота з ними. Тому вчителі на
кожному уроці повинні приділяти значну увагу роботі з підручником, а саме вчити
дітей читати, виділяти головну думку прочитаного, порівнювати, ділити текст на
частини, підбирати заголовки тощо. Робота у даному аспекті є невід’ємною
складовою формування інформаційної культури людини.
Література
1. Сухомлинський В. О. Активна
діяльність учнів у процесі навчання – необхідна умова формування переконань / В. О. Сухомлинський /
Вибр. твори: у 5 т. – Т. 2. – К.: Рад. школа, 1976.– С. 9 – 278.
2. Сухомлинський В. О. Виховувати людину
майбутнього / В. О. Сухомлинський // Рад. освіта, 1959. – 5 грудня.
3. Гончаренко Н. М. Думки В. О.
Сухомлинського про самостійну роботу учнів з книжкою / Н. М. Гончаренко // Рад. школа, 1983. – № 11.– С. 91 – 93.
4. Сухомлинський В. О. Могутній
вихователь / В.
О. Сухомлинський / Вибр. твори: у 5 т. – Т. 5. – К.:
Рад. школа, 1976.– С. 495 – 499.
5. Наукові записки Кіровоградського
державного педагогічного університету ім. В. Винниченка. Серія : Педагогічні науки
(До 80-річчя від дня народження В. О. Сухомлинського ). – 1998.– Вип. 12. – 176 с.
6. Сухомлинский В. О. О
воспитании / В. О. Сухомлинский.– М.: Издательство политической литературы. – 1973.
– 267с.
7. Педагогіка Василя Сухомлинського на
зламі епох : матер. Міжнародної
наук.-практ. конф. на 5-их Всеукраїнських педагогічних читаннях "Василь Сухомлинський і сучасність” / За заг. ред. О.Я.Савченко. –
Київ–Кіровоград, 1999. – 388 с.
8. Сухомлинський В. О. Проблеми
виховання всебічно розвиненої особистості / В. О.
Сухомлинський / Вибр. твори: у 5 т. – Т. 1. – К. :
Рад. школа, 1976. –
С. 7 – 202.
9. Сухомлинський В. О. Серце віддаю
дітям / В.
О. Сухомлинський / Вибр. твори: у 5 т. – Т. 3. – К. : Рад. школа, 1976. – С. 9 – 278.
10. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський /
Вибр. твори: у 5 т. – Т. 2. – К. : Рад. школа, 1976. – С. 419 – 655.
11. Сухомлинський В. О. Формування розумових
здібностей дітей / В. О. Сухомлинський /
Вибр. твори: у 5 т. – Т. 4. – К. : Рад. школа, 1976. – С. 246 –270.
|
